Заснована Біла Церква в 1032 році на високому скелястому березі Росі Ярославом Мудрим, городище - фортеця Юр'їв стала одним з південних форпостів, які протистояли нападам кочівників. Назва городища походить від християнського імені Ярослава-Юрій, або Георгій, звідси в окремих джерелах - Г'еоргів, Гюргев, Юргев, Юр'єв. Тут жило змішане, населення: поряд з полоненими ляхами, яких саджав тут Ярослав, поселялись руські вихідці і мирні кочівники, берендеї, навіть печеніги, які рятувались від половців і примкнули до Руської землі (Київ з прилеглими територіями, включаючи і Білоцерківщину) для боротьби з ними. Ці мирні інородці вели напівкочовий спосіб життя: літом вони бродили сусідніми степами із своїми стадами і вежами (шатрами або кибитками), а зимою чи на час небезпеки ховалися у свої укріплені становища і городища по Росі, в тому числі і в Юр'їв. Жителі Руської землі на відміну від диких половців звали їх "своїми поганими".

Серцем міста була Замкова гора-дитинець міста, який не стільки виробляв, скільки споживав ремісничі і сільськогосподарські вироби. Жителі міста мали постійні ділянки і забудови протягом XI-XIII ст. Знайдено фундамент єпископського храму в північній частині дитинця. Від храму розміром не менше як 18 Х 12 метрів абсида . Будівництво храму датується XII ст. До цього на місці храму знаходилося християнське кладовище та двір єпископа. Багато розрух і пожеж пережив Юр'їв. З самого початку його виникнення жителі перебували в постійній тривозі від нападів із степу. В 1095 р. надокучливі постійні погрози половців змусили всіх їх піти до Києв.

У 1103 році відбудовуються Юр'їв,зруйнований після нападу половців, інші міста Поросся. Але ніякими мирами і договорами не можна було стримати хижацтва половців, яке було їхнім звичайним промислом. Мономах уклав з ними 19 мирІв, передав їм безліч одягу й худоби,- все даремно. З цією ж метою князі наслідували Святополка - одружувалися з ханськими дочками, але тесть не переставав грабувати область свого руського зятя. Городища обкопувались валами, а дружинам доводилось мало не постійно тримати коней за повід в чеканні походу.

Значно пізніше місто було зруйноване монголотатарами практично вщельть. Оскільки від Юр'єва хоч щось лишилось, саме тому він залишився в числі городищ, київських до 1300 року. А вже через 62 роки, в 1362 році, в польсько-литовській хроніці фігурує нова назва - Біла Церква.

Під владою Польщі і Литви
1362 р. Київщина, в тому числі і Біла Церква,були приєднані до князівства литовського князем Ольгердом. Литовські князі здобули ці землі майже без боротьби. Це пояснюється тим, що литовські князі вели боротьбу з татарами. Литва своїми військовими силами давала Україні в цілому звільнення від орди,а вихід з-під татарського ярма був найважливішою життєвою справою нашого народу. Тим паче, що у литовців була нестача людей для управління завойованими територіями, і це призводить до того, що вони призначають на адміністративні посади місцеву українську знать. Така політика заохочувала місцеву знать приєднуватися до переможців. Після Кревської унії (1385 р.) в наших місцях посилюється загарбницька політика Польщі. Ставлення до не католиків, як до людей морально і культурно неповноцінних, не обіцяло нічого доброго польсько-українським взаєминам. Так і сталося!

Визвільна війна 1648 - 1654 рр.
На першому етапі визвольної війни Біла Церква опинилась в центрі важливих подій. Саме тут відбулося згуртування повстанських сил, що сходились з усієї України, розроблялись плани ведення визвольної війни, приймались важливі рішення. Влітку 1651 року, після серйозної невдачі в Берестецькій битві, Біла Церква знову стає центром консолідації повстанських сил. В цей критичний період Хмельницький виявив надзвичайну енергію. За короткий час він зібрав рештки розбитих полків, мобілізував свіжі сили і вже на початку жовтня стояв проти об'єднаних польсько-литовських сил під Білою Церквою з новою грізною армією. Маючи в своєму розпорядженні велике військо і добірну артелерію, польскі полководці спробували здобути табір повсталих. Але вже після перших боїв переконались, що цих укріплень взяти не можна. "Здобути їх табір неможливо", - писав Потоцький королю.

Осіння негода ще більше ускладнила ситуацію. Поляки, стомлені війною, неохоче йшли в бій. Вони зазнавали відчутних втрат від козацьких полків і загонів добровольців, від влаштованих засідок. Поширились різні хвороби, які масово косили людей. В таких умовах польське командування вирішило розпочати переговори про перемир'я. І хоч козацька армія не була розбита, але поразка під Берестечком, загарбання ворогом значної території України, непідготовленість до ведення війни у зимових умовах були причиною того, що Хмельницький і козацька старшина погодилась на укладання миру. Основна суть Білоцерковського мирного договору описана в багатьох історичних працях. Подаємо цей виклад, зберігаючи орфографію.

"Військо козацьке має складатися лише з двадцяти тисяч чоловік. Козаки можуть проживати лише в Київському воєводстві, та й то лише на королівських землях. Ні Браславське, ні Чернігівське воєводство козаків не мають. Вся сірома віднині знову віднині повинна лишатися у подданстві. Ляхи во віки віків не згадуватимуть про бунти. Усі прибутки панські панам слід повернути. Чигирин залишається за козацькою булавою. Віра православна та духовенство повинні бути недоторканими. Хто взяв чи привласнив церковні скарби і пожитки, повинні повернути їх. Шляхта, що воювала в козацьких загонах, не позбавляється ні прав, ні гонору. Жиди, так як і раніше, знову будуть торгувати в Україні. Хана і татар гетьман мусить помирити з королем. Якщо ж хан не захоче з королем у згоді жити, то козаки повинні порвати з ним. Без відома короля козацькому гетьману забороняється вести переговори з зарубіжними монахами. Козаки з Крилова Канева та Черкас матимуть свій суд у Києві".

Цим договором Хмельницький зберіг землі Наддніпрянщини - основну територію Запорожського війська. Гетьман прийяв тяжкі умови Білоцерківського миру, бо був твердо переконаний, що цей мир не буде тривалим. "Хоч ми з ляхами склали угоду, одначе тримаємо їх у руках", - писав він в одному з листів. А згодом виявилось, що договором невдоволена друга сторона, бо польський сейм внаслідок "ліберум вето" не затвердив Білоцерківський мир. У зв'язку з цим Хмельницкий вважав себе звільненим від нав'язаного йому миру, і невдовзі відновились воєнні дії. Так закінчився ще один важливий період визвольної війни, пов'язаний з історяєю нашого міста.

Геральдика Білої Церкви.
Протягом багатовікової історії геральдики Білої Церкви зазнала багато змін. Геральдичних позначень з часу заснування Ярославом Мудрим міста ен залишилось. Найперша згадка про герб Білої Церкви відноситься до 1589 року, коли польський король Сигізмунд ІІІ затвердив привілеї міста на сеймі і Варшаві, надавши місту і його жителям Магдибурзьке право. Тоді і був затверджений герб міста: лук з натягнутою тятивою, а на ньому три стріли.

Але особливий вплив на зміну геральдики міста мала родина Браницьких, яка бере початок з 1543 року, коли на сеймі у Кракові єпископ Познанський і Хелмський Себастіан Бранийький і його брат Микола були приписані до дворянського герба " Корчак ".
Герб міста поступово змінюється родовим гербом Браницьких, де на французькому геральдичному щиті по червоному тлі розміщено три горизонтальні срібні смуги, які звужуються до низу. Над щитом - дворянські шолом і корона, на короні овальна чаша, з якої виходить обернена вліво собака з піднятими передніми лапами. Це зображено на тлі срібного намету, підбитого червоним.

Після революції 1917 року геральдика міста і Браницьких була відмінена, і тільки в повоєнний період почали її віновлювати, та й то в перекрученому вигляді. У ній поєднані і символи стародавньої Білої Церкви та графів Браницьких, і тогочасні радянські символи та кольори.

Єврейське населення Білої Церкви
Майже тисячоліття історія Білої Церкви тісно пов'язана з одним із найдавніших народів землі - єврейським народом, що сотні років проживає у нашомі місті і творить його історію поруч з корінним українським населенням та представниками інших національностей. Вперше євреї з'явились на Київщині в XI-XII ст., куди прибули з Криму та східного побережжя Чорного моря. У княжій Україні вони займалися торгівлею та різними фінансовими операціями; будучи надлиженими до князівських дворів, виконували і деякі адміністравно-фінансові доручення. Розселення євреїв в Україні, і в Білій Церкві зокрема, відбувалось нерівномірно і хвилеподібно. Перша хвиля масової еміграції почалася після укладення Люблінської унії 1569р., коли євреї з Польши вирушили на українські землі, що увійшли до складу Речі Посполитої. Вже на початку XVIII ст. в Україні проживало близько 120 тис. євреїв.

Дендропарк "Олександрія"
Історія парку починається з того часу, коли коронний гетьман Франциск Ксаверій Браницький одержав від польського короля у довічне спадкове володіння велику територію на Білоцерківщині, так зване білоцерківське староство. Браницький оселився тут і побудував великий розкішний парк, який пізніше назвав ім'ям своєї дружини Олександри. На його будівництво і влаштування було витрачено понад 4 млн. крб. золотом, не рахуючи дарової сили кріпаків.

Будівництво парку почалось в 1797 р. (за деякими даними - в 1793 р. та навіть раніше). Олександрійський парк створювався за планом і під безпосереднім керівництвом відомого тоді в Росії і за кордоном архітектора-паркобудівника Мюффо, який будував його в ландшафтному стилі, чому сприяли природна діброва, рельєф місцевості та річка Рось.

До реформ 1861 р. були розплановані і впорядковані лише центральна і східна частини парку. В 19 ст. у північній частині парку створено паркові і декоративні насадження біля самого палацу.

Під час громадянської війни та іноземної інтервенції парк було дуже спустошено, навіть окремі архітектурні споруди було знищено, також знищено велику кількість декоративних насаджень. Через відсутність догляду все заросло бур'яном. Але в травні 1922 р. Київський Губвиконком об'явив парк надбанням республіки і перейменував його на "Заповідник Олександрія". І з того часу парк починають відбудовувати, аж до Великої Вітчизняної війни, яка змусила припинити відбудову Олександрії. Але після війни у 1947 р. парк знову починають відбудовувати...

Буржуазно-демократична революція
З подальшим розвитком капіталістичних відносин і формуванням робочого класу зростає і робітничий рух. Борючись за покращення життєвих умов, передові робітники приходили до розуміння необхідності створення своїх політичних організацій. Одним з перших соціал-демократичних гуртків у місті був гурток, організований в 1892 р. у чоловічій гімназії учнем старших класів, у майбутньому професійним революціонером Мойсеєм Самойловичем Урицьким. В 1902 р. в місті на основі гімназичного гуртка була створена соціал-демократична група. Вона мала тісні зв'язки з соціал-демократичними організаціями багатьох міст України. Роки першої буржуазної революції характеризуються бурхливим зростанням чисельності українських соціалістичних і буржуазних партій, що намагалися мирними та немирними шляхами втілити в життя свої політичні, економічні, культурно-освітні програми

Новаторські 20-ті роки
Громадянська війна на Білоцерківщині скінчилася, але 1920 р. був роком глибокої кризи: економічної, соціальної, політичної. Економічний крах господарської діяльності міста визначився на рубежі 1920 - 1921 рр. Звільнення від білих і кінець війни на Білоцерківщині, багатій промисловими і землеробськими традиціями, деяке пожвавлення на транспорті, породили надії на швидкий підйом. Але так не сталося. Уже в перші дні з'ясувалося, що не вистачає палива. Почали закриватися підприємства які ще до цього моменту працювали. Запаси харчів практично закінчилися. Майже все зерно було конфісковане для потреб держави. Зимою криза влади на селі набула ще важчої форми. Бандитизм охопив всю Білоцерківщину. Важке становище утримувалось протягом цілого року, аж до літа 1922 р. коли новий врожай дозволив перевести подих. З цього моменту становище починається нормалізовуватись.В травні 1923 р. Біла Церква стала центром округу, до якого входило 20 районів, 650 населених пунктів. У місті в цей час мешкало 38121 чоловік. В 1924 р. Білій Церкві відкрився окружний музей. За ініціативою комсомолу в 1925 р. розпочалось будівництво стадіону на місці колишнього смітника. Уже в 1926 р. на стадіоні відбулися перші спортивні змагання.

Драматичні 30-ті роки
В голодні 30-ті р. міграція до міста збільшується. Незважаючи на те, що щоденна пайка була зменшена службовцям вдвічі, а для робітників в 1,5 разу, останнім все ж було легше. Місто починають заповнювати біженці звідусюди, деякі з них вмирали прямо на вулицях. За спогадами жителя міста, лікаря Тарановича О.П., дороги до цвинтаря (він знаходився по вул. Горького, де нині побутова хімчистка "Сніжинка") були усіяні трупами. Білоцерківський район опинився у найтяжчому стані на Київщині, по кількості повідомлень про голодування. В районі була створена спеціальна комісія для мобілізації засобів і надання допомоги голодуючим.

В полум'ї Великої Вітчизняної війни
Після перших же повідомлень по радіо про розбійницький напад на СРСР фашистської Німеччини робітники і службовці почали збиратися на своїх підприємствах. Реакція на небезпеку потягла за собою історичні спалахи: всюди вважалися шпигуни, ворожі агенти, диверсанти. Тривогу сіяли накази Верховного командування. Відомий трагічний наказ № 270, у відповідності з яким сім'ї командирів та політпрацівників, котрі здалися в полон або зірвали в бою відзнаки, підлягали арешту, сім'ї полонених червоноармійців позбавлялись будь-якої державної допомоги. Вже в перші дні війни з Білої Церкви було відправлено в діючу армію 6 тис. чоловік. Ті хто лишився в місті працювали під гаслом "Все для фронту, все для перемоги!". 16 липня гусениці ворожих танків уже скреготіли бруківкою міста. Одразу після вторгнення в місто гітлерівські репресивні органи за допомогою "помічників" почали складати списки політично небезпечних людей - колишніх активістів, євреїв, на яких з перших днів було оголошено розшук. За неповними даними фашистські загарбники закатували і знищили в період тимчасової окупації понад 10 000 білоцерківців.

Біла Церква після війни
Відступаючи з України, німці вдалися до тактики "спаленої землі". Лише прихід Червоної Армії врятував місто і його жителів від повного знищення. Того світлого і радісного дня - 4 січня 1944 року Москва салютувала звільненню Білої Церкви. У квітні 1944 року Виконком Міськради звернувся до всіх жителів міста із закликом відродити стародавнє місто Білу Церкву і якомога скоріше залікувати рани, нанесені йому війною. Вже до грудня 1944 року місто було повністю розчищене від руїн, відремонтовані 1125 будівель площею 122 230 квадратних метрів. В неробочий час і без оплати білоцерківці відпрацювали 1 786 942 людино-годин. Це стало ще одним подвигом жителів міста.

Місто на сучасному етапі розвитку
Наше місто є важливим промисловим центром Київщини, територія якого - 3697 га. В ньому діють 32 промислові та 4 автотранспортні підприємства, 20 будівельних організацій, 3 залізничні станції, тролейбусне депо. В умовах радикальної господарської реформи, яка веде до утворення системи управління, що базується на економічних методах, повинні суттєво змінитися місце й роль планування, ціноутворення та оподаткування. Розвиток ринкових відносин та посилення пріоритету економічних інтересів споживача в системі виробничих зв'язків об'єктивно зумовлюють суттєве розширення сфери функціонування госпрозрахунку, що означає півищення його ролі в системі господарського механізму.

Продукцію підприємств Білої Церкви занють в усіх незалежних державах колишньго Союзу, відома вона і в країнах дальнього зарубіжжя. Так, наприклад, до Угорщини, Польщі, В'єтанму, Кореї, Монголії, Кампучії, Лаосу, Фінляндії, Югославії, Болгарії, Сірії, Данії, Ірану надходить продукція найбільшого в місті виробничого об'єднання "Білоцерківшина".

У місті працює більше 2000 малих підприємств та кооперативів. Обсяг реалізації продукції, робіт і послуг у цих нових господарських структурах щорічно зростає.